Життя людини безцінне, душа безсмертна, а наша пам‘ять про Героя — вічна!
Гіркими видались останні дев’ять років для всіх українців. А на початку 2022 року цинічний ворог приніс розруху, смерть, сльози в усі куточки нашої держави. Так, тривають запеклі бої з російським агресором за свободу та незалежність. Сотні жителів Ізяславщини пліч-о-пліч із своїми бойовими побратимами дають відсіч ворожій агресії. Страшно визнавати, що у двадцять першому столітті в Україні від рук терористів із сусідньої держави гинуть наші оборонці.
І знову наша громада в жалобі, приспущені державні синьо-жовті прапори… Ще чотири імена наших земляків уписані в новітню історію України:
- 37-річний ізяславчанин-оборонець десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону Оніщук Тарас Володимирович;
- 29-річний житель с.Білогородка, солдат, навідник парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону Андрусевич Олексій Костянтинович;
- 26-річний житель міста Ізяслав, навідник аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону Копілов Михайло Сергійович;
- 53-річний ізяславчанин, молодший сержант, розвідник-радіотелефоніст відділення управління зенітно-ракетної батареї Матвійчук Іван Леонідович.
Ще чотирьох Воїнів Світла ми провели останньою земною дорогою у засвіти, де їх ангельські душі знайдуть вічний спокій і стануть на варту благословенного Небесного воїнства.
«Мамо, не плач! Я повернуся весною!» - так промовив би кожен із них до своєї мамусі. Проте, на жаль, уже не промовлять вони ці завітні слова, вже ніколи не переступлять порогу рідної хати та не скажуть «Вітаю, мамо», тому що більше за все любили Україну. Вірні військовій присязі, з честю і гідністю кожен воїн виконав свій громадянський та військовий обов’язок - до останнього захищав Батьківщину, суверенітет та незалежність України. За неї та нас наші Воїни Світла віддали свої життя, щоб Ізяславщина не стала Ірпінем, Ізюмом, Бахмутом, Маріуполем… Надто висока ціна наших мирних буднів...
Жителі громади з пошаною та зі словами «Герої не вмирають!», стоячи на колінах, провели останньою життєвою дорогою, яку рясно встилали квітами, наших вірних патріотів і синів України.
Сумно грав духовий оркестр усі ці траурні дні на Ізяславщині. Тужили дзвони… «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храмів Православної Церкви України слова заупокійної молитви, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне загиблого, упокій його душу»...Прозвучали військовий салют і «Ще не вмерла України…». Руки рідних новітніх Героїв стискали синьо-жовтий прапор, який вручив їм військовий.
Як же швидко догоріла свічка чотирьох новітніх Героїв… Вони відійшли у Вічність, залишивши по собі світлу пам’ять та спогади, які не залікують болючі рани рідних, але грітимуть їх душі щоразу, коли згадуватимуть про воїнів, про їхні героїчні вчинки. Вони, як і інші наші відважні захисники, захищали свою країну, свій народ, свою рідну землю, яка тепер одягнула чорну хустину та в глибокій скорботі проливає за ними гіркі сльози. Світлу пам’ять про Тараса Оніщука, Олексія Андрусевича, Михайла Копілова, Івана Матвійчука збережуть назавжди у своїх серцях вдячні краяни, для яких вони стали прикладом мужності.
