Життя людини є безцінним, душа – безсмертна, а пам’ять про Новітнього Героя – ВІЧНА
Війна, підло розпочата російськими окупантами, продовжує приносити нестерпний біль та горе у наші родини й в громаду. Кривава війна не запитує, а цинічно забирає справжніх, мужніх та хоробрих Новітніх Героїв України, які до останнього подиху відстоюють незалежність та цілісність нашої Батьківщини.
Ще четверо наших земляків приєдналися навіки до Небесного Українського Війська… Одягнувши білосніжні крила янгола, вони стали у ряди Небесної чоти, щоб з небесної висоти захищати рідну землю та український рід:
37-річний ізяславчанин, солдат, сапер 1 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу штурмового батальйону Лобчук Іван Васильович – загинув 11 липня на Донеччині;
44-річний ізяславчанин, воїн кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки Білоус Віктор Дмитрович – пішов у Вічність 12 липня на Донеччині;
32-річний мешканець с.Путринці (Радошівський старостинський округ), солдат, навідник гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти Деніскін Олександр Володимирович – цинічний метал забрав його життя 14 липня на Запоріжжі;
39-річний мешканець села Білеве (Білівський старостинський округ), молодший сержант, заступник командира бойової машини – навідник-оператор механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону Дитинчук Олег Олександрович - понад рік вважався зниклим безвісти. У рідних жевріла надія, проте, на жаль, дива не трапилося. 29 березня минулого року під час виконання бойового завдання на Херсонщині смерть забрала нашого відважного захисника.
Усі четверо хлопців різні, проте їх об’єднує жовто-блакитне серце і любов до Батьківщини, за яку вони пішли на війну, за яку вони полягли. Наші захисники пішли у Вічність так, як йдуть усі справжні Воїни — під час бою, відбиваючи черговий штурм окупантів.
Не так мали наші соколики по рідній вулиці йти, не так мали зустрітися із рідними, друзями, земляками… Попереду мало б бути мирне та щасливе життя у них. Проте через російських окупантів, які обірвали молоді життя, такою вийшла остання мандрівка чотирьох Воїнів Світла додому – їхні тіла несли у домовині по дорозі, встеленій квітами, а сусіди, знайомі, земляки стояли на колінах, віддаючи шану воїнам.
Проводжаючи кожного загиблого бійця в останню путь, присутні почергово підходили до домовини, клали до неї квіти та вклонялися мужності й відвазі воїна-захисника. Потік земляків, які прийшли віддати данину пам’яті загиблим армійцям, здавався нескінченним…
У всі віка Україна - свята мати Героїв, які не знаючи ані страху, ані вагання сміливо йшли у бій за її славу та волю. Такі слова золотими літерами вписані у молитві українського націоналіста, яку зачитав побратим одного із загиблих воїнів разом із усіма присутніми на похоронній церемонії.
Панахиду за Воїнами Світла відправили священнослужителі Православної Церкви України на чолі з благочинним храмів Ізяславського округу Хмельницької єпархії ПЦУ, митрофорним протоієреєм отцем Володимиром Ковальчуком у місцевих храмах. У своїх виступах вони зазначили, що людина не народжується Героєм, а стає ним завдяки своїм прийнятим рішенням та вчинкам. Наші відважні армійці змінили свої мирні професії на військову - стали на захист рідної неньки України, своїх рідних та близьких, усіх нас… Допоки в нашій країні є такі оборонці, які готові боротись за незалежність, то наша Україна буде існувати. Вшановуючи пам'ять загиблих воїнів, кожен із нас зобов’язаний подякувати нашим Воїнам Світла за їхню силу духу, самовіддачу, мужність, незламність, за їхній патріотизм, за те, що стояли і здобували довгоочікувану Перемогу України. І ми, живі земляки, повинні завжди пам'ятали, якою ціною заплачено за кожний наш ранок, за кожний день. А також повинні працювати на благо Держави за двох, за трьох, за кожного з тих хлопців, які загинули у цій кривавій війні.
Поховали чотирьох оборонців із усіма військовими почестями, під залпи почесної варти та виконання Гімну України. А бідолашним рідним передано Державні Прапори, якими були покриті домовини з тілами загиблих бійців. Прапор, під яким захищають рідну землю тисячі синів і дочок України, завдяки яким живе Україна, живе в надії на перемогу над російськими загарбниками.
Смерть може забрати вірних наших воїнів, проте в кожному подиху, в кожному ударі серця всіх українців житиме вічна пам’ять про ці страшні події та пам’ять про подвиг наших Новітніх Героїв.
Вічна пам'ять і слава Героям! Слава Україні!
