Йде у засвіти молодий цвіт нації…
Одне за одним вриваються в Ізяславську громаду трагічні звістки. Нав’язана російськими окупантами війна забрала вже тисячі життів українців, зокрема наших земляків, які були кращим цвітом нації. Тих, кому б творити Україну, продовжувати рід український, бути нашим майбутнім. Натомість вони стають нашою історією. Героїчною пам’яттю і вічним болем.
І знову наша громада в жалобі… Ще три імені наших земляків уписані в новітню історію України: Чаплинець Олександр Іванович, Немирович Віктор Григорович, Нікітішин Олександр Вікторович. Ще трьох Воїнів світла ми провели у засвіти, де їх ангельські душі знайдуть вічний спокій і стануть на варту благословенного Небесного воїнства.
Наші оборонці повних сил та оптимізму, з добрим серцем та золотими руками могли би ще так багато всього встигнути та реалізувати, проте повномасштабне вторгнення росії перетворило територію України на справжнісіньке пекло. Не думаючи про своє життя, наші земляки-захисники за першим покликом стали на захист своєї Вітчизни, за наші нові світанки, свободу і мирне життя на рідній українській землі. Вони до останнього подиху залишалися відданими військовій присязі на вірність Україні та її народу. Мужньо й самовіддано виконували військовий обов’язок. Саме заради того, щоб нащадки через роки не мусили знову воювати з російськими окупантами. Та, на жаль, «цинічний метал» виявився сильнішим, ніж жага наших воїнів Чаплинця Олександра, Немировича Віктора, Нікітішина Олександра до життя та за молитви рідних. Троє Новітніх Герої повернулися додому на щиті, яким навічно 43, 34 та 43… Над трьома домовинами схиляли голови в тузі та журбі згорьовані рідні, друзі, побратими, сотні людей. Море квітів лягало до ніг молодих соколів, яким через вороже військо варварів не судилося пройти довгу й щасливу дорогу життя. Безжальна війна забрала не лише життя наших відважних оборонців, а й їхні мрії і майбутнє… Єдиного сина у батьків… Люблячого та турботливого чоловіка у коханої, найкращого у світі татка у дітлахів, Героїв в Ізяславщини та України.
Троє козаків: Олександр, Віктор, Олександр… Своїми життями вони захищали нас, українців, та наше майбутнє. Усі вони вірили в Перемогу України, вони її наближали... Навіть їхні імена означають «ЗАХИСНИК» та «ПЕРЕМОГА»…
Сумно грав духовий оркестр три дні підряд на Ізяславщині. Тужили дзвони… Прозвучали військовий салют і «Ще не вмерла України…». Руки матерів новітніх Героїв стискали синьо-жовтий прапор, який вручив їм військовий.
Потрійна втрата для родин, для Ізяславської громади, для усієї нашої країни. Болюча до нестерпності втрата найкращих синів України, що залишає криваві сліди на рідній землі, за яку вони вмирають у розквіті сил; залишає на душі глибокі рани, які ніколи не загоються з плином часу…
Життя людини є безцінним, душа – безсмертна, а пам’ять про Героя – вічна. Світла пам`ять про кожного захисника України збережеться у серцях тисяч краян. Адже кожен із нас у неокупному боргу перед нашими доблесними захисниками.
