Обіцяв повернутись до рідного дому із нареченою, а повернувся сам… на щиті
Надія... Вона ніколи не полишає нас. Особливо тоді, коли ми очікуємо на дорогу серцю людину… Сліди якої загубилися на війні… Така надія зігрівала матір 28-річного солдата, механіка-водія гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону Кучерука Богдана Володимировича з с.Лютарка. Сподівання жили у серці матері та рідних майже місяць, бо вважався зниклим безвісти. Та, на жаль, гірка правда з самого пекла прийшла до Ізяславщини та поставила всі крапки у цій жахливій історії сподівання.
28 березня ворожа куля обірвала життя юнака. Богдан загинув на Донеччині під час бою, відбиваючи черговий штурм окупантів.
Новітній Герой обіцяв матері повернутись до рідного дому, із нареченою, проте повернувся сам… на щиті. Окупанти відібрали найдорожче і найцінніше у матері - єдиного сина, єдину надію й опору в житті…
27 квітня на подвір’ї, де Богдан раніше проживав, зібралися сотні людей: рідні, близькі, друзі, знайомі, які прийшли віддати шану, вклонитися його мужності, вірності присязі й обов’язку, а також провести в останній шлях славного воїна. Не так мав по рідній вулиці іти новітній Герой, не так мав зустрічатися із друзями, земляками… Проте через російських окупантів, які обірвали молоде життя, такою вийшла остання мандрівка Богдана рідним селом - його тіло несли у домовині по дорозі, встеленій квітами, а сусіди, знайомі, односельчани стояли на колінах, віддаючи шану воїнові. Панахиду за загиблим відправили священнослужителі Української Православної Церкви у місцевому храмі.
Проводжаючи загиблого бійця в останню путь, присутні почергово підходили до домовини, клали до неї квіти та вклонялися мужності й відвазі воїна-захисника. Поховали оборонця із усіма військовими почестями, під залпи почесної варти та виконання Гімну України на кладовищі в рідному селі. А бідолашній матері передано Державний Прапор, яким була покрита домовина з тілом загиблого бійця. Прапор, під яким захищають рідну землю тисячі синів і дочок України, завдяки яким живе Україна, живе в надії на перемогу над російськими загарбниками.
Ми ніколи не забудемо тих, хто залишив рідну домівку, своїх найдорожчих серцю людей та став на захист нашої країни. Вони назавжди в наших серцях і в нашій пам'яті.
Вічна пам’ять і шана! Герої не вмирають!
