«Цинічний метал» виявився сильнішим, ніж жага новітнього Героя до життя
Російсько-українська війна, розв’язана росією проти мирних жителів України, – одна із найжахливіших та найкривавіших війни у ХХІ сторіччі … Ця клята війна вже дев’ятий рік змушує наших новітніх героїв йти у засвіти. І все заради однієї найзаповітнішої мрії українського народу – господарювати на власній Богом даній землі.
Цей пекучий біль торкнувся ще однієї родини Ізяславщини, навіки забравши найдорожчу серцю людину.
10 квітня вся Ізяславська громада зібралась провести в останню путь нашого земляка, 53-річного ізяславчанина, сержанта, начальника складу паливно-мастильних матеріалів Дацюка Віктора Миколайовича, який загинув під час ракетного обстрілу з боку збройних формувань окупанта на Харківщині. Він до останнього свого подиху був вірним присязі, ставши на захист України, в запеклих боях відстоював рідну країну. Та, на жаль, «цинічний метал» виявився сильнішим, ніж жага Віктора до життя та за молитви люблячої мами й коханої дружини. Та все ж наш боєць переміг, адже по собі залишив невмирущу пам’ять, добрі справи, а головне — своїх нащадків.
Розділити горе родини, підтримати її добрим словом і схилити коліна на честь воїна, на центральній площі міста Ізяслав зібралися сотні містян, знайомих, друзів, побратимів Віктора, створивши живий коридор і проводжаючи в останню путь свого земляка.
Заупокійна служба за загиблим проведена місцевими священнослужителями. Ім’я відважного воїна-земляка навіки вписано у “вічний полк” на Алеї загиблих героїв м.Ізяслав. Рідна земля Ізяславщини прийняла тіло воїна під урочистий салют та Гімн України. Наші новітні Герої не вмирають, вони тепер наші небесні янголи-охоронці!
А ми, живі, повинні пам’ятати про наших земляків-оборонців і в молитвах, і у вчинках. Любити Україну так, як любили наші Герої! Бути гідними їхнього подвигу!
І кожен із нас повинен наближувати довгоочікувану перемогу України, щоб кожна мати воїна-захисника дочекалася сина до рідної домівки живим, щоб кожна дружина дочекалася свого коханого чоловіка, щоб кожна дитина обіймала не сірий камінь на кладовищі, а батька, який повернувся живим і з перемогою.
