Історію не перепишеш, пам'ять не зітреш
22 червня 1941 року – 9 травня 1945 року. А між цими датами 1418 днів і ночей жахливої війни. Ніхто не знав, що триватиме вона так довго, що принесе стільки лиха, що до Перемоги буде так далеко... Гинули люди, залишались сиротами діти, німіли від горя матері, сивіли вдови, голосили за онуками бабусі. Такою була Друга світова війна на території України…
Не оминуло страшне лихоліття і села Клубівка. В лютому 1944 року у село увірвались на бронемашинах рота солдат з танкової дивізії СС «Адольф Гітлер» і команди факельників та 24 лютого провели масову каральну операцію.
На карті населений пункт зазначений, а на справді його немає. На обпаленій вогнем землі чорніють купки щебеню та пічні труби... Проклятий нацист стер з лиця землі велике село Клубівку (попередня назва Клембівка), спаливши 600 дворів. Та цього катам було замало: загнали місцевих жителів у приміщення залізничної станції і підпалили його. Тут, у полум’ї заживо згоріло 75 жителів села. А скільки було замордовано та розстріляно місцевих жителів… За що? За те, що ти - українець, який живеш на своїй Богом даній землі. На жаль, історія знову повторюється. Знову знищують все на українській землі, вбивають українців. Змінився лише ворог.
У день пам’яті спаленого села Клубівка місцеві жителі зібралися біля могили, де перехоронені останки заживо спалених на станції односельців, щоб схилити голови перед усіма невинно убієнними та вкотре наголосити якою страшною, безкомпромісною є війна, які нелюдські методи використовують для утвердження своїх позицій вороги та їхні поплічники.
Пройшли роки, минули десятиліття, проте трагедія 44-го все одно хвилюватиме серця людей: і тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років.
Жоден із нас не має права забувати, що відбулося майже вісім десятиліть тому, якою ціною виборювалась тоді і наразі триває боротьба за Перемогу України, чому нам пощастило народитися вільними людьми та кому ми повинні завдячувати за це!
