Знову об’єднало горе болючої втрати…
Дев’ятий рік в Україні триває справжня пекельна війна, з усіма її наслідками. За її не писаними законами смерть забирає найкращий цвіт нації. Не думаючи про своє життя, наші відважні захисники за першим покликом стали на захист своєї Вітчизни, за її свободу, незалежність та територіальну цілісність. І знову страшна чорна звістка з самого пекла надійшла до Ізяславщини.
02 лютого жорстока війна забрала життя бійця, який разом із своєю родиною знайшли прихисток на Ізяславщині. Навідник 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу, 2 мотопіхотної роти, солдат, 55-річний мешканець Херсонщини Дембовський Григорій Ірадіонович, полишивши свою родину у безпечному місці в Ізяславській громаді, вирушив боронити українську землю від окупантів. Проте під час виконання завдань, здійснених із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій області та захисті Батьківщини загинув новітній Герой.
А наступного дня на пекельній Донеччині обірвалося життя нашого земляка-Героя, солдата, електрика-моториста радіовзводу зв’язку центру зв’язку тилового пункту управління польового вузла зв’язку Лук’янчука Валентина Олександровича родом з Білівського старостинського округу. Йому було лише 25… Попереду все життя. Мав би створити сім’ю, стати батьком, жити і працювати для блага родини і країни. Та замість цього - весільні коровай і гільце, чорна стрічка на державному прапорові…
Молодий хлопчина та досвідчений чоловік - їх долі такі різні й водночас такі схожі - обоє потрапили на фронт через любов до Батьківщини. Вони були сильними воїнами та звитяжними синами роду козацького, котрі не боялися ані жити за Україну, ані боротися за неї, ані померти за неї.
Пізно увечері 08 лютого востаннє повернулися до свого дому новітні Герої. Не так іти по рідній вулиці Валентину, не так зустрічатися із коханою дружиною Григорію… Проте через клятих російських окупантів такою вийшла остання мандрівка наших захисників.
Наступного дня громада провела коридорами шани в останню путь оборонців України. У скорботі місцеві жителі прихиляли коліна, віддаючи шану новітнім героям, вклоняючись їхній мужності, вірності присязі та обов’язку.
У місцевих храмах сіл Припутні та Лопушне священнослужителі відслужили заупокійну службу за загиблих бійців. Після цього велелюдне зібрання провело воїнів до місця їхнього вічного спочинку. Поховали військовослужбовців з усіма почестями на місцевих кладовищах.
А синьо-жовті полотнища, якими були покриті домовини з тілами загиблих бійців, передано їхнім рідним як символ держави, за яку заплатили найвищу ціну - своїм життям, за те, щоб ми відчували себе українцями, щоб розмовляли і молилися рідною українською мовою, щоб над нами було мирне небо. Тепер Валентин та Григорій - янголи-охоронці, котрі продовжують оберігати та захищати своїх рідних та близьких, свою рідну Україну.
Наші герої не вмирають, вони залишаються назавжди жити у пам’яті мільйонів українців. Щира вдячність мужнім воїнам за їхню мужність, стійкість та героїзм. Вічна пам'ять та слава борцям за волю та незалежність України!
