Вшановано пам'ять Олега Онищука у річницю загибелі воїна-афганця
Щорічно український народ віддає глибоку шану усім без винятку солдатам і офіцерам, рядовим і генералам, робітникам та службовцям, яким судилося пройти вогняне горнило бойових дій «гарячих» точках планети з метою врегулювання воєнних конфліктів за межами України. Зі всіх сучасних збройних конфліктів афганська війна - так звана неоголошена, що тривала майже 10 років, була найкривавішою, її тінь торкнулась майже кожної української родини. Вона стала важким випробуванням і трагедією для сотень тисяч людей – тих, хто безпосередньо знаходився на Афганській землі, і тих, хто чекав повернення своїх синів, чоловіків, батьків та друзів.
Визнано, що введення радянських військ в Афганістан було невиправданою помилкою, якої припустилося тодішнє політичне керівництво СРСР. Але, як відомо, військові не обговорюють накази, а виконують їх. На жаль, за рішення та дії партійно-радянського керівництва заплатили своїм життям солдати, офіцери та мирне населення.
Проте, безперечним є те, що воїни-«афганці» гідно виконали свій військовий інтернаціональний обов’язок, пройшовши страшні випробування, заплативши за це ціною свого здоров’я, а багато – віддавши життя.
Не обминула ця кривава війна й Ізяславщину. Для багатьох родин воно назавжди стало грізним знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.
35 років тому до сім´ї Онищуків прилетів «чорний тюльпан» з цинковою труною. У ній повернувся на рідну землю з афганського пекла Олег Онищук.
Сьогодні виповнилась річниця загибелі 26-річного воїна-інтернаціоналіста. Він міг би стати чудовим батьком та чоловіком… Але чужа війна відібрала у нього таку можливість… Не повернувся він додому… А материнський біль… Хіба можна висловити словами материнське горе?! А дружина із дітьми… Цинкова труна, свіжа могила, фотографія із юним обличчям сина та коханого у чорній рамці… На долю цих жінок випав тяжкий хрест, а втрата сина та чоловіка до скону буде ятрити душу.
З кожним роком все далі історія відділяє нас від вогняних років афганської війни, проте не заростає стежка до могили воїна-афганця, як і його загиблих товаришів, спогади про них живуть у пам’яті людей.
У цей трагічний день небайдужі мешканці громади прийшли на місцеве кладовище, щоб покласти квіти та схилити голови перед світлою пам’яттю полеглого Олега.
Час непідвладний викреслити з нашої пам’яті тисячі відданих синів і дочок України, котрим судилося пройти вогняне горнило бойових дій в Республіці Афганістан та інших «гарячих» точках планети.
