Назавжди у нашому серці…
Війна… Ця злісна всепожираюча і руйнівна сила приносить із собою чимало горя, страждань і душевної порожнечі тим, хто втратив рідних, близьких, друзів. Проходять роки, загоюються тілесні рани, проте ніколи не заспокоїти болю душевного, не загоїти наповненого щемким болем втрати серця...
Ще зовсім молодий, повний енергії та сил, мрій та сподівань, новітній Герой, мужній захисник та безстрашний воїн Микола Микитюк пішов у Вічність... Там, у небесних палатах, разом із сотнями таких, як він. Господь приготував йому вічний спочинок, осяяний небаченою для нас, на землі сущих, благодаттю. А він її направду заслужив своїм коротким, але яскравим життям. Лишень запалена його життєва свічка горіла яскраво й променисто, освітлюючи праведний життєвий шлях боротьби та нескореності.
12 травня мало б виповнитися 30 років нашому земляку, справжньому патріоту і громадянину України Миколі. Але війна жорстоко і невблаганно перервала всі плани, перекрутила надії, забрала життя, залишила пустку у серці осиротілих батьків, біль – у душах всіх, хто знав Миколу. Тепер у наших серцях він назавжди залишиться 23-річним юнаком, проте досвідченим офіцером, мудрим командиром, вірним товаришем, люблячим сином, що з упевненістю дивився у своє майбутнє і вірив у розквіт та добробут своєї Батьківщини.
Сьогодні всі, хто знав Миколу, пригадують шкільні, юнацькі та армійські життєві історії.
Він був особливий, напевно, добре розуміючи, що життя має сенс лише тоді, коли живеш заради когось, крім себе. Знаючи й добре розуміючи ризики й небезпеки, він вибрав тернистий, але благородно світлий шлях, яким ідуть лише мужні, справжні сини України. Він був ідеалом офіцера нового сучасного зразка. Вірний син Батьківщини пішов у самому розквіті сил, таким молодим та енергійним він назавжди залишиться у пам`яті кожного, хто мав честь зустріти Миколу на своєму життєвому шляху.
