Шлях із варяг у греки
Культурологічний проєкт
«Україна надзвичайна: 30 неймовірних фактів про Україну»
Територією України пролягав один з найбільших історичних транспортних шляхів — «шлях із варяг у греки» — система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3 тис. км, що пов’язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Протягом усієї давньої історії Україна-Русь виступала мостом між світами Східної Європи і Давнім Сходом, Європою античною, візантійською і латинською.
Формування середньовічної Київської держави відбулося внаслідок взаємопереплетіння низки обставин і чинників: географічних, етнічних, економічних, військових.
Коли подивимося на карти Київської Русі, відразу кидається в вічі значна протяжність цієї держави з півночі на південь. Така видовженість співпадає з лінією Дніпра.
В українській суспільній свідомості Дніпро хоч і є важливим національним символом, але несе негативний смисловий відтінок, символізує крах державності і відсутність національної єдності. Вже на поч. 1660-х років державне утворення, що виникло завдяки повстанню під проводом Богдана Хмельницького, ділиться на дві частини — правобережну й лівобережну: Дніпро розсікає єдиний етнічний і політичний простір. Навіть до недавнього часу поділ на Правобережжя і Лівобережжя використовувався для позначення гаданої різниці, що існує між регіонами України за критерієм чіткої української ідентичності/русифікованості і денаціоналізованості. Отож, для кризового стану української державності Дніпро є символом роздробленості зі сходу на захід. Натомість у середні віки Дніпро став підставою інтеграції під владою Києва простору з півночі на південь.
Виникненню Київської держави сприяв той факт, що Дніпро був надзвичайно важливою транспортною артерією, основою шляху з варяг у греки. Цей шлях пролягав від важливих торговельних центрів тодішньої Скандинавії, зокрема Бірки і Вісбю на о. Ґотланд, до Константинополя. Аби подолати цей шлях із півночі на південь, необхідно було перетнути Балтійське море, проплисти Фінською затокою, Невою, Ладозьким озером, річкою Волховом, озером Ільмень, річкою Ловаттю з її притоками, а потім, чергуючи волок із водним сполученням, дістатися до Дніпра, аби спуститися ним у Чорне море (долаючи при цьому пороги). Своєрідними “конкурентами” Дніпровій магістралі була Волга, що забезпечувала вихід до Каспію, та шлях, що пролягав через річкову систему Польщі та Південно-Західної України.
Взяття під свій контроль Дніпрового відрізку шляху з варяг у греки відкривало колосальні можливості, але вимагало неабияких амбіцій. Ці амбіції були продемонстровані Рюриковичами. Якщо західний та східний “конкуренти” шляху з варяг у греки так і не переросли у цілісні і завершені політичні утворення, то Рюриковичам вдалося перетворити транспортну артерію у повноцінний геополітичний суб’єкт.
Побудова Київської держави відбувалася за такою схемою. Спершу утворюється варязький центр військово-політичної ваги на озері Ільмень. Потім Рюриковичі, продовжуючи контролювати північ, утверджують свою владу у Середньому Подніпров’ї. Таким чином утворюється вісь Київської Русі. Поступово Рюриковичі підкорюють племена і землі, розташовані на захід і схід від Дніпрової осі. Цей процес завершується Володимиром Великим, який підкорює радимичів, в’ятичів, ятвягів і, що найважливіше, бере під свій контроль Галичину.
Зрозуміти виникнення Київської Русі неможливо без осмислення скандинавського чинника. Для Європи не було рідкістю виникнення нових політичних потуг внаслідок приходу групи представників одного етносу на землі іншого. Так, виникненню потужної болгарської держави посприяв прихід на Північні Балкани тюркських племен булгарів, які дуже швидко прийняли мову місцевого слов’янського населення, передавши йому власний етнонім. Подібним чином формується Франція: на заселені романізованим кельтським населенням землі приходять племена германців-франків, поступово франки мовно асимілюються, залишаючись при цьому елітою французького суспільства.
У випадку Київської імперії ми бачимо подібні процеси. Варяги виявилися пасіонарною групою, спроможною об’єднати великі простори від Балтики до Чорного моря і перетворити їх на центр геополітичної ваги. Ці простори були значною мірою розвиненими в економічному і культурному відношенні, але знадобився імпульс ззовні, аби об’єднати їх і надати їм суб’єктності. Вочевидь, процес освоєння скандинавами цих просторів розпочався задовго до утворення держави Рюриковичів. Матеріали саг дозволяють зробити припущення, що вже у VII-VIIІ ст. східне узбережжя Балтійського моря стає предметом інтересів скандинавських конунгів, і в цей же час скандинави споряджають перші експедиції по майбутньому шляху з варяг у греки.
Важко реконструювати природу відносин між місцевим слов’янським, балтським та угро-фінським населенням і колоністами-скандинавами. Та, більш за все, процес колонізації не породжував масштабного протистояння і, натомість, супроводжувався взаємною асиміляцією та синкретизмом.
Поступово простір від Балтики до Чорного моря у якомусь сенсі став частиною скандинавської ойкумени. Цікаво, що ісландська мова внаслідок своєї ізольованості зберегла древню скандинавську назву Києва — Kænugarður. Цю назву можна перекласти як “стоянку кораблів”, “кораблище” (за аналогією з летовищем), “корабле-парк”. Оскільки заселення Ісландії вихідцями з Норвегії було здійснене у ІХ-Х ст., можемо припустити, що на той момент Київ мислився скандинавами як важлива точка у їхньому географічному сприйнятті світу.
Виникнення на теренах України крупних політичних утворень відбулося б і без відчутного скандинавського чинника (подібно до того, як це сталося у Польщі, Чехії, на півдні Балкан). Але варяги надали середньовічній українській державності особливого розмаху і пасіонарної ваги. Експансія варягів із півночі на південь створила таку собі “накатану колію”, що може служити підставою для посилення геополітичної ваги Києва. Недаремно у працях окремих істориків знаходимо намагання особливим чином піднести значення варязького компоненту середньовічної Київської імперії.
#УкраїнаНадзвичайна
