Життєвий шлях прожитий Україною (до 95 річчя від дня народження Асафата Гнатовича Дністряна)
Є люди, життя, дії та вчинки яких можуть бути прикладом для кожного українця. Коли знайомишся із життєвим шляхом таких особистостей, розумієш, що нам, молодому поколінню, є на кого рівнятися, є з кого брати приклад.
Коли протягом усього життєвого шляху живеш Україною, вболіваєш за її успіхи і робиш усе можливе, щоб зробити і свій внесок у розбудову своєї Батьківщини, підбиваючи підсумки прожитих років, замислюєшся: а чи зробив я усе, щоб наша Україна була квітучою. Так можуть думати лише справжні патріоти, такі, як Асафат Гнатович Дністрян.
Рівно 95 років тому, 10 квітня 1926 року, у селі Лімна (сучасна територія Львівської області) у великій селянській родині народився хлопчик якому дали ім’я Асафат. Змалку він виховувався в дусі любові до свого краю. У родині співали патріотичні пісні, колядки, вчили історію України. У школі хлопчик навчався добре, особливо гарно малював. Одного разу з другом у школі став автором "уроку географії", на великій карті жирно відзначивши фарбою кордони України від Кавказу до Карпат, і на півночі до річки Прип'ять. В старшому віці відвідував читальню "Просвіти", прочитав "Кобзар" Тараса Шевченка та "Історію України" Михайла Грушевського.
Уся родина Асафата Гнатовича брала участь у визвольних змаганнях. Один з братів – Петро - добровольцем пішов захищати Карпатську Україну у 1939 році, звідки не повернувся. Інші зустріли у рідному селі "червоних" та "коричневих" окупантів. Згодом патріоти організували самооборонні кущі - невеликі відділи. У Лімні його очолив Йосиф Дністрян ("Чубарик"). Ще один брат Федір був заарештований нацистами, відправлений до концтабору, після чого звісток про нього не було
З приходом більшовицької влади розпочалася мобілізація в армію, але молодь тікала в ліси, запасалася зброєю, будувала криївки. Для юного Асафата пам'ятною на усе життя стала субота 5 серпня 1944 року. "...Між деревами розтягнутий килим, на ньому Тризуб, вишиті рушники, галузки червоної калини, польовий вівтар, Євангеліє, високо підняті блакитно-жовті прапори. Під стягами - представники Головного Штабу УПА, чотирикутником вишикувані сотні повстанців. Священик проводить молебень і благословляє вояків. Угору здіймаються 520 рук, очі сяють, і могутнім хором линуть слова присяги: "Я, воїн Української Повстанської Армії, узявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським.... боротись за повне визволення усіх українських земель і українського народу від загарбників..." Після цього усі підписують присягу. З 16-річного віку Асафат виконував роль старшого зв'язкового на території сіл Лімна, Хащів, Пасіч, Бережок. 1944 року 18-річний юнак, виконуючи одне із завдань, потрапив в облаву військ НКВС. Був заарештований та відправлений до польового військкомату, а звідти на фронт.
Боротися з окупантами продовжували його брати. Одним з роїв командував Йосиф Дністрян. Навесні 1947-го його рій був атакований ворожими військами. Зав'язався жорстокий бій. Повстанці до останнього подиху трималися, виконуючи свій обов'язок перед Україною. Останнього набоя Йосиф Дністрян пустив собі у скроню. Менший брат Іван доповз до річки, де з стебельцем сховався під тоненькою кригою. Вороги знайшли Івана, і юний герой отримав 17 років каторжних робіт
Засудили згодом й Асафата. 1951 року військовий трибунал в Рівному присудив йому 25 років каторжних робіт та 5 років позбавлення громадянських прав без права переписки. Із таборів був звільнений після смерті Сталіна, але ще довго перебував на засланні. З 1977 року працював майстром на будівництві у різних організаціях в Ізяславі.
Асафат Гнатович і після повернення в Україну не зрадив своєму головному обов'язку - боротися за волю своєї неньки-Батьківщини. Наприкінці 80-х відстоював права рідної мови, писав листи до центральних газет.
З неймовірною радістю зустрічав проголошення Незалежності у 1991 році. "Для України настали знаменні літа, - писав він тоді у листі до свого брата, - дуже дорого нам довелося заплатити за волю... Хоча усе далеко не гаразд, старі кадри залишились на своїх місцях і не особливо радіють перемінам, але я оптиміст і вірю, що Україна буде такою, про яку ми мріяли, за яку віддали молоді літа...".
В Ізяславі з 1994 року Асафат Дністрян очолив районну організацію КУН.
Як учасник помаранчевої революції він гордився українцями, які на повний голос заявили про себе на увесь світ. Обирався депутатом Ізяславської районної ради. "Наш народ встав ще не повністю з колін, - писав герой нашої розповіді у одному зі своїх листів, - проте цей час прийде!".
До відзначення 27-ї річниці проголошення незалежності України Асафат Гнатович Дністрян передав колекцію своїх живописних робіт «Розбудовники Української держави» в дар громаді міста Ізяслав. У ній також представлені портрети рідних А.Дністряна, учасників руху національного опору комуністичному режиму, видатних борців за свободу та незалежність України Тараса Шевченка, Симона Петлюри, Степана Бандери, патріарха Мстислава – першого предстоятеля УПЦ КП, Ярослави Стецько, Богдана Хмельницького та інших історичних осіб. Ряд робіт присвячені релігійній тематиці.
У 2012 році Ізяславським районним історико-краєзнавчим музеєм була видана книга спогадів Асафата Гнатовича «Від Карпат до Заполяр'я». З цього документально-біографічного твору ми дізнаємось про окремі сторінки історії України, про випробування, які довелось пережити політично репресованим за часів радянської влади.
Щиро вітаємо Асафата Гнатовича Дністряна із 95-річчям від дня народження. Щиро бажаємо йому всього самого найкращого житті. Чим більше зможемо ми виховати таких людей, як, Асафат Гнатович Дністрян, тим більше шансів у нашої країни стати такою, якою вона заслуговує бути – вільною, заможною, процвітаючою, щасливою.
