Єлькін Владислав Олександрович

Фото без опису

позивний "ФІКУС"

Дата та місце народження: 19 лютого 2001 року в м.Ізяслав

Дата та місце загибелі: 11 грудня 2024 року в медичному закладі на Київщині.

Звання: матрос

Посада: майстер-номер обслуги, старший навідник міномета

Підрозділ: мінометний взвод роти вогневої підтримки батальйону окремої бригади морської піхоти

Обставини загибелі: помер 11 грудня 2024 року в медичному закладі внаслідок поранень, отриманих 21 листопада 2024 року на Донеччині під час ведення бойових дій

Сімейний стан: залишились рідний брат, мати та вітчим, дружина

Місце поховання: Алея Почесних Поховань м.Ізяслав (вул.Незалежності, 153) Ізяславської міської територіальної громади Хмельницької області.

Церемонія прощання із Воїном Світла тут

Окремі факти з біографії бійця:

у 2007-2015 роки навчався в Ізяславському ліцеї № 2;
у 2015-2019 роки здобував освіту у вищому професійному училищі №4 м.Хмельницький;
по життю був веселим, товариським, добродушним;
з ранніх років шукав підробіток, щоб мати власні кошти;
після закінчення ВПУ поїхав у Польщу на заробітки, щоб заробити на машину та власну справу (хотів відкрити свій детейлінг);
надзвичайно любив свою сім‘ю. Навіть коли приїздив на декілька днів додому у відпустку, то неодмінно заїжджав до всіх рідних;
у 2018 році зустрів свою майбутню кохану дружину Іринку та закохався. На їх кохання лягло важке випробування — відстань. Спочатку навчався Владислав у іншому місті, потім Ірина поїхала на навчання. Влад поїхав за кордон, а потім повномасштабне вторгнення російських окупантів на територію України. Але попри все мали неймовірно сильне кохання та ніколи не здавалися. У вересні 2023 року заручившись допомогою мами-тещі зробив пропозицію своїй коханій, а 27 липня 2024 року одружились;
Мріяв по завершенню війни разом з коханою дружиною подорожувати по світу;
рідний батько Владислава Олександр Леонідович був військовослужбовцем і учасником бойових дій, брав участь у миротворчих місіях в Югославії.
у лютому 2022 року приїхав в Україну із заробітків, щоб відсвяткувати своє день народження, проте через декілька днів почалося повномасштабне вторгнення російських окупантів. З перших днів разом з друзями їздили допомагати укріплювати блокпости та приводити до ладу бомбосховища.
у лютому 2023 року Владислав отримав повістку, долучився до ЗСУ (проходив відповідне військове навчання за кордоном, потім проходив навчання на Львівщині);
у травні 2023 року був направлений до окремої бригади морської піхоти, де до кінця ніс військову службу;
брав участь у бойових діях в одних із найгарячіших точок Донеччини (Авдіївський, Маріїнський, Курахівський напрямки);
21 листопада 2024 р. під час бойових дій на Донеччині отримав міно-вибухову травму голови внаслідок артилерійського обстрілу;
11 грудня 2024 року від отриманих поранень помер у КНП “Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги” м.Київ