Вишиванки

Коли ім’я «українець» не дозволяли вимовляти вголос, вишиванка вже говорила за нас

Фото без опису

Свято Дня вишиванки з’явилося в нашому календарі зовсім нещодавно. Але сенс вишитої сорочки — давній, як наш народ. Коли окупанти різних епох намагалися стерти саме поняття «українець» — вишита сорочка залишалася свідченням нашої ідентичності. Вона свідчила: ми є, ми боремось, ми живемо.

Скільки праці вкладено у кожну вишиванку… Скільки недоспаних ночей, терпеливих пальців, змучених очей, але щасливого серця, що творить красу. Бо це було не просто рукоділля — це була тиха боротьба за Україну, за свою мову, віру, родину. Наші пращури зберігали дух українства у кожній нитці. У кожному стібку — молитва, надія, любов. У кожному орнаменті — код роду, історія населеного пункту, душа народу.

Скільки разів вороги приходили на нашу землю, палили хати, нищили мову, книги, переслідували традиції. Але вишиванка — вижила. Бо її творили з любов’ю і вірою, в тиші ночей, під мерехтінням лампи, в страху, але з гідністю. Бо ж коли не можна було говорити — сорочка «говорила» за все.

Це була не просто тканина. Це була броня серця, яку не пробити ні кулями, ні заборонами. Це був і є національний код, генетичний візерунок нашої свободи. Це також зв'язок між поколіннями. Це голос бабусі, яка піснею супроводжує кожен хрестик. Це погляд діда, який не зняв сорочки навіть тоді, коли його вивозили на заслання. Це дитина, яка сьогодні з гордістю вдягає вишиванку в школу, бо знає: це не мода — це сила.

Сьогодні ми згадуємо і вшановуємо тих, хто зберіг ці традиції для нас, нащадків. Хто не боявся вишивати, носити, передавати далі.

Ось кілька світлин вишиванок, які носили наші предки в Ізяславському краї. Вони мовчать, проте промовляють гучніше за тисячі слів. Кожна сорочка — це жива історія.

Гортайте світлини, а ще — поділіться у коментарях старовинними фото з вашого домашнього архіву, на яких збережено вишивані скарби вашої родини (вказуйте рік та населений пункт).