А пам’ять не згасає…
Сьогодні, 7 травня, Ізяславська громада схиляє голови у скорботі, згадуючи свого сина, захисника — сержанта Чернявського Олександра Анатолійовича. Минуло вже три роки від тієї миті, коли ми на колінах зустрічали його… Не в строю, не з перемогою, а загорнутого у синьо-жовтий стяг, що став символом його вічної вірності Україні.
Весна 2022 року. Природа прокидалась, пташки щебетали, а серце країни розривалось від болю — під ворожим артилерійським обстрілом на Донеччині перестало битися серце Олександра. Безжальна війна забрала його життя, як і тисячі інших життів наших найкращих. Але навіть смерть не здатна знищити пам’ять. Бо справжній Воїн не вмирає — він залишається у кожному нашому русі, у кожній нашій думці, у кожному мирному дні.
Чи думав Олександр, що ця весна може стати його останньою? Ні. Він знав інше: є чоловічий обов’язок, є українська земля, є родина, є український народ. І коли ворог топче твою землю — не можна залишатися осторонь. Він, нащадок козаків, не сховався, не злякався, не відступив. Його обличчя — мужнє, рішуче, світле — живе в пам’яті кожного, хто мав честь знати його особисто, і навіть тих, хто лише чув про нього.
Час минає. Але не минає біль. Не минає туга. Не минає гордість. Україна, мов мати, що втратила сина, не перестає ридати, але й не опускає рук — бореться, стоїть, живе. Бо жива пам’ять — це її сила. Бо кожен загиблий/померлий воїн — це не лише чиясь дитина, брат, друг. Це частина нашої свободи, це наше право на ранок без сирен, на вечір без тривог.
Ті, хто загинув, стали живим щитом між нами і темрявою. Завдяки їм ми маємо змогу просто жити. І ми ніколи не повинні про це забути. Бо Воїни Світла, як Олександр Чернявський, — це не лише імена на граніті. Це янголи у камуфляжі, що й сьогодні стоять на варті нашого спокою - уже у Небесному легіоні.
Тож нехай жовто-блакитні квіти, покладені до місця останнього спочинку нашого воїна, стануть символом пекучого, невимовного болю, нашої туги за втраченим життям нашого оборонця. І нехай над його вічним спочинком розцвітає пам’ять — жива, палаюча, щира.
Вічна слава і світла пам’ять Воїну Світла — Олександру Чернявському.
