Воїн Світла, що став частиною неба: Ізяславщина попрощалась із воїном-земляком
Біль… такий, що розриває душу. Скорбота, яка стискає груди. Сльози, що не зупиняються. Учора, 22 квітня, вся Ізяславщина стала на коліна, проводжаючи в останню путь нашого земляка-захисника, нашого Воїна Світла — Володимира Олександровича Суліму.
Йому було 53. Головний сержант стрілецького взводу стрілецької роти, учасник бойових дій, людина з незламним серцем і гідною душею.
Володимир загинув 9 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Запоріжжі, захищаючи рідну землю від російських окупантів. Тривалий час він вважався зниклим безвісти. Рідні вірили в диво, чекали, молились… Та, на жаль, війна знову вдарила в серце громади, залишивши за собою тишу, яку не здатен заглушити навіть час. Вона знову забрала сина з батьківського порогу, члена сім’ї з родини, побратима з фронтової передової.
Володимир Суліма — це не просто ім’я. Це символ мужності, відваги, нескореності. Людина, яка жила не для себе — а для інших. Для країни, для її майбутнього, для дітей, яким мріяв подарувати мирне небо. Його серце билося в унісон із серцем України. А тепер — палає зіркою у високому небі.
Його шлях — це шлях воїна світла, котрий став щитом між нами й вогнем. Він стояв до останнього. Без страху. З вірою. Зі словами "Слава Україні" на вустах і любов’ю до рідної землі в очах. Він жив гідно — і пішов як Герой.
Молебень за Воїном Світла провели священнослужителі Православної Церкви України. Прощання із бійцем було мовчазним і гучним водночас. Мовчали вулиці, схилилися дерева, затихли дзвони... Люди ставали на коліна. У руках — прапори, квіти. У серцях — розпач і гордість. Бо з нами прощався не просто боєць. З нами прощалася частинка України. Проте її душа — жива, бо живе у Воїнах, які не скорилися.
Українська земля малої Батьківщини прийняла його в обійми. Важко дивитись, як тіло воїна зникає під грудками землі, проте водночас ми знаємо — душа його злетіла у небо, де вже палають зорі з іменами українських Героїв. Серед них — і Воїн Світла Володимир Суліма.
Неможливо змиритися. Неможливо прийняти. Але ми повинні пам’ятати. Бо кожна могила Воїна Світла — це нерозривний шов на мапі нашої свободи. Бо саме завдяки таким, як Володимир, ми маємо силу продовжувати боротьбу. Вони — наша сила та опора. Наша совість. Наша слава.
Вічна пам’ять, слава і шана Воїну Світла.
