Воїни Світла стають нашими янголами-охоронцями, тримаючи з неба над нами крила
Схилила у скорботі голову Ізяславщина… Учора, 17 квітня, наша громада провела в останню путь свого Воїна Світла — Гудзенка Миколу Сергійовича - 39-річного захисника, жителя нашого міста, солдата, гранатометника 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотної роти. Ще один син України, мужній воїн, став до Небесного Легіону, залишивши по собі біль, сльози і безмежну шану...
Більше року — з січня 2024 — рідні Миколи жили між надією і тривогою. Він вважався безвісти зниклим. Молитви не стихали, серце стискалося від кожної нової звістки з фронту, але в душі жевріла надія: «А раптом живий? А раптом повернеться?..» Та, на жаль, дива не сталося. У запеклому бою на Донеччині, 21 січня 2024 року, внаслідок удару ворожого БПЛА, Микола загинув…
Це — не просто втрата військового. Це — трагедія для всієї нації. Пішов із життя син, чоловік, тато, побратим, друг. Людина, яка мала б ще довго жити, любити, творити, мріяти. Але він зробив свій вибір — найвищий, найболючіший, найсвітліший. Вибір бути Воїном. Стати між ворогом і домом. Захищати, а не спостерігати. Любити так сильно, що навіть життя не шкода — заради родини, заради України.
Молебень за Воїном Світла провели священнослужителі Православної Церкви України. Над містом панувала тиша — глибока, болюча, прониклива… Тиша, крізь яку звучала лише скорбота, вдячність і молитва. А потім — звуки залпу. Військові почесті. Державний Прапор України, знятий з домовини почесною вартою, - вручено родині як символ незламності, честі й відданості.
Місцем вічного спочинку Воїна Світла стала Алея пам’яті захисників України. Саме там, серед тих, хто став символом мужності й нескореності, знайшов вічний спокій і наш Микола.
Ми маємо пам’ятати. Не лише сьогодні. Завжди. У молитвах. У діях. У виборі жити гідно. Любити Україну так, як любив її Микола. Як люблять її наші нескорені воїни, які щодня боронять нас на передовій. Бути гідними їхнього подвигу — ось наш найголовніший обов’язок.
Кожен із нас зобов’язаний наближати перемогу — щоденною працею, єдністю, допомогою армії. Щоб більше не було таких прощань. Щоб кожна мати воїна-захисника дочекалася сина/доньку до рідної домівки живим/живою, щоб кожна дружина/чоловік дочекалися своєї половинки, щоб кожна дитина могла горнутися до батька/матері, а не стояти на холодному цвинтарі з квітами…
Герої не вмирають. Вони стають нашими янголами-охоронцями. І з неба, разом із побратимами, Воїн Світла Микола Гудзенко тримає над нами крило.
Світла пам’ять і вічна слава Тобі, Захиснику.
Україна не забуде. Ізяславщина не забуде.
