Він жив, аби захищати: до другої річниці загибелі Воїна Світла Юрія Дячука
Сьогодні — день, коли серце крається, душа болить, а кожне слово пронизане скорботою і вдячністю. Сьогодні — два роки, як серце нашого земляка, мужнього захисника України Юрія Миколайовича Дячука перестало битися.
5 квітня 2023 року трагічно обірвалося життя старшого сержанта, стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, 47-річного жителя села Завадинці. Людини з відкритим серцем і великим почуттям обов’язку перед Батьківщиною.
Юрій був не просто воїном — він був чоловіком із великим серцем, патріотом, людиною, для якої слова "обов’язок", "гідність", "любов до України" були не просто звуками. Він був із тих, хто не шукає слави, але заслуговує на вічну шану. Він ішов у бій не заради себе — заради нас, заради своїх дітей, заради майбутнього, в якому хотів бачити мирне небо над рідним краєм.
Його смерть — мов блискавка в ясному небі, раптовий спалах, за яким залишилася лише гірка порожнеча. За його спиною — родина, друзі, земляки. Попереду — Україна, за яку він стояв. За яку загинув.
Жодні слова не втамують того болю, який несуть у серці його близькі. Немає сили, яка б могла зменшити тугу рідних, спинити сльозу дружини, зменшити порожнечу в душах дітей і побратимів. Але є щось, що не підвладне навіть смерті — це пам’ять. І вона жива.
Нехай же ці жовто-блакитні квіти, покладені до останнього місця спочинку покійного захисника, стануть символічним вираженням пекучого, невимовленого болю, нашої туги за втраченим життям.
Вічна пам’ять, вічна слава Воїну Світла!
