До болю втрат звикнути неможливо…
13 лютого – день, який назавжди став болючою раною для родини, друзів, бойових побратимів та всієї громади.
Два роки тому, у кривавому вирі війни, обірвалося життя справжнього патріота, людини честі та незламної волі. 43-річний мешканець с. Щурівці, старший сержант, стрілець-санітар Юрій Дзюбрін загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині, у пеклі, де гартувалася воля нації, де ціною власного життя боронили Україну найкращі її сини.
Як і тисячі інших захисників, він покинув мирну професію, взяв до рук зброю і став на захист рідної землі, щоб ворог не топтав її своїм чоботом, щоб українці могли жити під мирним небом.
Ця річниця – не лише день жалю та скорботи, а й день пам’яті про того, хто віддав найдорожче – своє життя, заради нас із вами, заради України.
Юрій був не лише відважним воїном, а й люблячим батьком, турботливим сином, вірним другом. Його діти вже ніколи не почують батьківської поради, не відчують теплоти його обіймів… Батьки не діждуться сина на порозі рідного дому, а земляки – доброго і чуйного побратима… Війна забрала у нас Людину, яка могла ще жити, творити, любити…
У день річниці смерті Героя вдячні земляки зібралися, щоб віддати йому шану. До місця його спочинку було покладено квіти, прозвучала хвилина мовчання… Проте найголовніше – його ім’я залишається в наших серцях, у пам’яті рідних, друзів, побратимів, у нашій історії.
Немає таких слів, які б заспокоїли серця, розбиті горем… Але є наша вічна вдячність і обов’язок пам’ятати.
Доземний уклін Герою за його вірність, чесність, силу та мужність. Він був, є і буде справжнім сином України.
