Хто знав, що в серці Європи будуть гинути люди, захищаючи свою Батьківщину?
Хто знав, що на нашій землі трапиться таке лихо, хто міг сподіватися, що в серці Європи будуть гинути люди, захищаючи свою Батьківщину? Сьогодні ідуть з життя найкращі, навіки перестають битися їхні гарячі серця.
Ми не маємо права забути бодай одне ім’я тих, хто віддав своє життя за мирне блакитне небо у нашій державі, за дитячий сміх, за те, щоб ми могли проводити час у своїх затишних оселях, не чуючи пострілів великокаліберної зброї, щоб над рідною землею майорів наш жовто-блакитний прапор. Захищаючи рідну землю, виконуючи конституційний та патріотичний обов’язок, так загинули і наші земляки:
40-річний начальник розвідки управління ракетних військ і артилерій управління оперативного командування «Захід», полковник Юрій Цісарук родом з Ізяславщини (12 липня 2015 року на Луганщині);
44-річний ізяславчанин, воїн кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки Білоус Віктор Дмитрович (12 липня 2023 року на Донеччині).
Наче спалах обірвалось життя наших земляків… А вони могли би встигнути багато чого….якби не війна в Україні, яка безжалісно перервала нитку їхньої долі. У неї, кровожерливої, свої плани і власна трагічна арифметика, густо окроплена сльозами відчаю та невимовного болю від передчасної втрати...
Та для Юрія Цісарука й Віктора Білоуса, як і для інших наших Воїнів Світла, війна не закінчена. Вони нині воюють на ідеологічному фронті, виховуючи своїм прикладом нове покоління захисників України.
Із сумом у серці пам’ять про незабутній подвиг наших оборонців завжди житиме в серцях кожного із нас.
Нехай же ці жовто-блакитні квіти, покладені до останнього місця спочинку загиблих бійців, стануть символічним вираженням пекучого, невимовленого болю, нашої туги за втраченими життями.
