Вічна і світла пам’ять про того, хто до останнього свого подиху носив тризуб у своєму серці
Неповторна, квітуча, щедра на врожаї та багата на талановитих людей українська земля десять років тому в одну мить перетворилась на чорне поле бою. Ця кривава війна, розпочата російським агресором, не припиняється й по сьогоднішній день. Тисячі безневинно загублених життів, розбита інфраструктура населених пунктів України - це так нас прийшли "рятувати" путінські рашисти, які ще гірші гітлерівських нацистів. Ця жорстока війна - постійне протистояння життя і смерті…
Два роки тому, 07 березня, перестало битися гаряче серце 25-річного білогородчанина, капітана, командира другої механізованої роти першого механізованого батальйону 14 окремої механізованої бригади ім.Князя Романа Великого Андрія Ткачука, котрий довгий час вважався безвісти зниклим. Воїн Світла загинув у тому віці, коли життя тільки починається. Його планам та мріям не судилося здійснитися, але він загинув, щоб жили ми, жили у вільній державі, будучи достойними цього безсмертного подвигу…
Кожен новий місяць нагадує нам, що минають роковини світлої пам’яті Новітнього Героя, котрий захищав рідну землю від російських окупантів, котрий ціною свого життя подарував нам мирне небо та залишив частку свого серця у селі Білогородка.
У річницю смерті Андрія вдячними земляками було віддано гідну шану світлій пам’яті покладанням квітів, щирою молитвою, запаленою свічкою та хвилиною мовчання захисника України на останньому місці його спочинку. Їх назавжди поєднало спільне горе та спільний біль. А ще - вічна і світла пам’ять про того, хто до останнього свого подиху носив тризуб у своєму серці.
На жаль, час невпинний. Проте він не зітре з нашої пам'яті імена Героїв сьогодення - земляків, які віддали життя у війні за Україну. Кожен воїн-захисник – це дитя матері-України, котра плаче, страждає і бореться за кожну свою дитину. Імена і вчинки наших оборонців-земляків навіки вписані в історію нашої України та Ізяславщини.
