Минають сумні річниці з дати смерті двох Новітніх Героїв
Неповторна, квітуча, щедра на врожаї та багата на талановитих людей українська земля знову стала чорним полем бою. Тисячі безневинно загублених життів, розбита інфраструктура населених пунктів України - це так нас прийшли "рятувати" путінські рашисти, які ще гірші гітлерівських нацистів.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року, як і в 2014 році, тисячі простих українців стали солдатами свого народу. Звичайні мирні люди. Інтелігентні, жартівливі, люблячі. Студенти, водії, вчителі, колишні військові, безробітні… Кожен із них мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.
Захищаючи рідну землю, виконуючи конституційний та патріотичний обов’язок, так загинуло чимало наших земляків. Війна в Україні безжалісно перервала нитку долей наших оборонців. У неї, кровожерливої, свої плани і власна трагічна арифметика, густо окроплена сльозами відчаю та невимовного болю від передчасної втрати...
01 та 02 жовтня 2023 року минають сумні річниці з дати смерті двох Новітніх Героїв: 01 жовтня 2022 року під час штурмових дій на Херсонщині загинув 35-річний вольовий боєць-ізяславчанин, молодший сержант, бойовий медик гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону Мосьпак Юрій Віталійович та 02 жовтня 2022 року - наче спалах обірвалось життя 43-річного жителя с.Щурівчики сержанта, командира мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону Васильчука Олександра Сергійовича на Херсонщині.
Ці двоє хлопців такі різні, проте їх об’єднала війна, розпочата російськими загарбниками… Після повномасштабного вторгнення окупантів на територію України обоє хлопців, забувши про свої плани та мрії, прийняли доленосне для себе рішення - взяти до рук зброю і піти захищати від ворожої навали рідну землю. Та, на жаль, безжальна смерть наздогнала захисників в зоні проведення бойових дій. Кривава рука російського агресора забрала у рідних – найдорожчу людину, у військовослужбовців — побратима та друга, в Батьківщини — сина й оборонця. Ці двоє воїнів не шукали слави, а з честю виконували свій обов'язок чоловіка і захисника та за рідну Батьківщину віддали найдорожче — свої життя.
Через свій особистий подвиг Юрій Мосьпак та Олександр Васильчук подарували нам віру й надію в нашу Перемогу, ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним. І тому наше завдання – зберегти пам'ять про наших небесних янголів, які оберігають нашу Україну.
Жовто-блакитні квіти, покладені до останнього місця спочинку полеглих захисників, - це символічне вираження пекучого, невимовленого болю, нашої туги за втраченим життям наших земляків.
Мешканці Ізяславщини низько схиляють голову перед мужністю, силою духу, коротким, але таким героїчним життям, покладеним задля того, щоб кожен українець міг вільно жити в незалежній, миролюбній країні.
Доки живе пам’ять про наших Новітніх Героїв, доки вони безсмертні у наших серцях!
