І ТІЛЬКИ ПАМ'ЯТЬ НЕ СИВІЄ
Все далі в історію відходять жорстокі битви Другої світової війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини. Проте ніколи не будуть забуті імена тих, хто у тяжкий для нашої країни час здійснив неповторні подвиги, хто не пощадив надійнішого – власного життя, заради щастя нинішніх поколінь. Жодні страхіття і знущання не змогли зламати волелюбного духу українських партизанів, які не шкодували власного життя, робили все можливе для наближення довгоочікуваної перемоги.
Історія партизанського руху на Ізяславщині в період Другої світової війни – це одна із найяскравіших сторінок героїчної боротьби нашого народу. Внесок партизанських формувань в загальну перемогу людства над нацизмом просто неоціненний. Сторінки партизанської війни дають нам можливість зрозуміти таємницю духовної величі українського народу, який у грізний час із зброєю в руках піднявся на захист своєї землі. Тоді партизани здійснили ряд великих диверсій, заподіявши німецьким окупантам великої шкоди у силі й техніці; добували та передавали цінну розвідувальну інформацію про супротивника, тощо.
У підпільно-партизанському русі, який діяв за часів німецько-радянської війни на теренах нашої громади, брали участь ще й зовсім юні хлопці та дівчата. Війна забрала у них отчий дім, батьківську турботу, безхмарне дитинство та юність, проте не бажання жити на вільній Богом даній землі.
Так, щороку відходять у вічність свідки та безпосередні учасники тих подій, які можуть розповісти про ті трагічні події. Час безжальний. Тому цінними є спогади, фото, які зберігаються в музеях, родинах…
Один із очевидців подвигу партизанів-підпільників Ізяславщини - Конончук Павло Никонорович родом з с.Сошне, наразі він проживає на Львівщині, вирішив поділитися маловідомими та цікавими фактами із свого життя у період Другої світової війни, про діяльність партизан на території Ізяславщини.
У липні 1941 року німці увійши в м.Ізяслав і відтоді розпочалося страшне життя мешканців в окупації. Подальшу долю 14-річного Павла Никаноровича визначила війна – став зв’язковим партизанського загону. Зв'язок полягав у тому, щоб отримувати донесення від жителя с.Сошне Калитюка О.П. та жителя с.Мокрець Поліщука О.З., котрі добували розвіддані від своїх батьків. Така діяльність тривала до листопада 1943 року, з приближенням фронту до кордонів Хмельниччини окупаційна влада розбіглася, втекли поліцаї і добувати розвіддані не було у кого. Потім Калитюк О.П. та Поліщук О.З. перейшли в партизанський загін та брали участь у визволенні Ізяслава.
У січні 1944 року штабом партизанського з’єднання було вирішено надати допомогу з’єднання 60-ї армії генерала І.Д.Черняховського і штурмом визволити Ізяслав. Розпочалася масштабна підготовка до операції. У цей час у підготовці та штурмі міста Ізяслав брав участь юний Павло Конончук. 05 березня 1944 року м.Ізяслав було повністю звільнено від фашистських загарбників. Дорого обійшлася фашистам оборона Ізяслава, партизанами було знищено 1138 гітлерівців, 6 танків, 7 бронемашин, 25 автомашин. П’ять тисяч воїнів, партизанів і підпільників за визволення міста Ізяслав були нагороджені орденами і медалями. Та на жаль, зазнали втрати і партизани: 115 чоловік було вбито, 168 - поранено.
У квітні 1944 року партизанське з’єднання ім.Михайлова було розформоване. Усіх, хто досяг 50-річного віку, було відправлено додому, молодих - на фронт. А 15-річного Павла Конончука направлено на службу в пожежну частину м.Ізяслав.
За участь у Другій світовій війні Павло Никанорович був нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни І і ІІ ст.., «За мужність» ІІІ ст.., «Почесний ветеран України», почесним знаком «Партизан України», медаллю «Партизану Великої Вітчизняної війни» ІІ ст.. та ін.
Дорогою ціною дісталася українцям в той час перемога. Так, минають роки, змінюються люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття. Проте залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь, бо без пам’яті немає майбутнього.
