СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ МИКОЛИ ІВАНОВИЧА ТКАЧУКА
16 жовтня 2021 року перестало битися серце щирого сина Ізяславського краю Заслуженого художника України, Почесного громадянина міста Ізяслав, художника, скульптора, поета, громадського активіста Миколи Івановича Ткачука.
Микола Іванович Ткачук народився 28 січня 1936 року в старовинному місті Ізяславі, розташованому на мальовничих пагорбах між трьома річками: Горинню, Понорою та Сошенкою. Змалку увібрав усю красу рідного краю, що пізніше спонукало взятися за пензель, глину,метал та дерево. І за який матеріал він не брався б, завжди хотілося створити щось своє, що могло б затримати на собі погляд глядача.
Навчався в Ізяславській СШ №1, до якої прийшов в 1945 році. Закінчивши 7 класів, вступив до ремісничого училища в Рівному, де навчався з 1952 до 1954 року. Отримавши атестат слюсаря 5 розряду (на той час вищий розряд), був направлений в місто Краснодон, де працював на автобазі шахтобуду. У 1956 році був призваний до лав Збройних Сил. В роки військової служби він серйозно почав займатися живописом та різьбленням. У 1959 році звільнився у запас і працював художником-оформлювачем на арматурному заводі в місті Алексин. А у 1960 році повернувся на батьківщину до рідного Ізяслава.
Працював на автопідприємстві, а згодом – художником-рекламістом у кінотеатрі, де почав наполегливо займатися творчою діяльністю. В 1967 році Микола Ткачук уперше брав участь в обласній художній виставці із серією етюдів «Ізяславщино, красо моя!», де й отримав перший свій диплом та нагороду. З цього і почалися його виставки…
Ще в дитинстві Микола з дідом Яковом Григоровичем, який був гончарем, займався ліпленням іграшок-свистунів і навіть умів уже тоді виготовляти глечики. Він і тепер не без хвилювання згадує дитинство, бере до рук глину й ліпить коників, баранців, корівок, півників… Мабуть, це і підштовхнуло його до скульптури.
У 1970 році Микола Іванович був запрошений на військову службу. Тому йому довелося займатися живописом, скульптурою, карбуванням та різьбярством, брати участь у художніх виставках: гарнізонних, армійських, окружних та Збройних Сил колишнього Союзу, що відбувалися у Львові, Рівному та Москві. Водночас він підтримував тісні контакти з Ізяславським відділом культури і завжди брав участь в усіх звітних виставках району, області та України, які проходили в Ізяславі, Шепетівці, Славуті, Хмельницькому, Львові, Києві.
У 1988 році Микола Іванович вийшов на пенсію й отримав більше часу для творчої праці. За цей час створив чимало живописних полотен, скульптурних портретів та різьбярських робіт, і, як завжди, – виставки, виставки, виставки… З експозиціями своїх робіт бував у сільських школах району, куди приїжджав з місцевим письменником В. Кравчуком. Микола Іванович займався графікою, проілюстрував одинадцять книжок, співпрацював з письменниками-земляками: В. Кравчуком, М. Костівим, І. Міньковим та Г. Душняк.
Творчі виставки та авторські роботи відзначені багатьма дипломами, почесними грамотами. Нагороджений медалями лауреата Всесоюзного конкурсу образотворчого та ужиткового мистецтва (1983, 1985). Був делегатом установчої конференції майстрів України в Києві (1989). У 2003 році брав участь у виставці Національної спілки майстрів України в Києві. У 2020 році удостоєний Президентом України звання Заслужений художник України. Подарував для Ізяслава свою колекцію творів, чим започаткував картинну галерею в рідному місті.
Твори М. Ткачука публікувалися в різноманітних буклетах та періодиці: журналі «Соціалістична культура», газетах «Корчагінець», «Слава Родины», «Радянське Поділля», «Колгоспне життя», «Зоря Надгориння», «Подільські вісті», «Пульс», «Україна молода».
Миколі Івановичу Ткачуку була притаманна велика любов до рідної землі, краю, в якому народився, до людей, серед яких живе, працює і творить. Це засвідчує про ремесло живописця, графіка, скульптора, майстра художньої обробки дерева. До чого не доторкнулися б його золоті руки, глибокий розум, проникливий погляд, добра українська душа – усе виходить до ладу, досконало. До всього він дійшов самостійно, без професійної освіти, лише завдяки великій працелюбності, наполегливості, нездоланному бажанню осягнути гармонію навколишнього світу, його красу.
Природний тонкий психологізм, особлива поетичність натури, вишуканість художнього смаку принесли митцеві успіх у створенні живописних портретів та пейзажів. Написані з натури портрети приваблюють своєю щирістю, подібністю зовнішніх рис та вмінням передати внутрішній стан моделі («Портрет дружини», «Українець», «Портрет ветерана»). У своїх натюрмортах художник звеличував вічну красу природи, її щедрість і багатства («Натюрморт з кавуном», «Натюрморт із самоваром», «Натюрморт із бузком» та інші). Пейзажі Миколи Ткачука вирізняються яскравістю та багатством колориту, різними підходами у передачі фактури («Річка Понора взимку», «Дубки взимку», «Пізня осінь», «Осінній етюд», «Скоро зима», «Весняний дворик»).
Митець умів вміло відтворити різний стан природи: чи то морозяний спокій зими, чи свіжість та замріяність весни, чи дзвінкість молодого літа. Але понад усе вдавалось майстрові вловити тонкі нюанси осені: зажуру, тривогу, сумовитий і задумливий спокій, холодну прозорість повітря. У багатьох творах відчувається незрима присутність людини, її зв'язок з природою («Пречиста», «Осінь в селі», «Зацвіли сади»). Жива і насичена палітра полотен, їх емоційна наповненість щирістю та ліризмом автора викликають теплі почуття.
Твори Миколи Ткачука об’єднані загальним настроєм: захопленням художника величністю Божого світу, красою природи, власне своїм життям.
Світла пам’ять про Миколу Івановича Ткачука назавжди залишиться у пам’яті земляків та шанувальників його багатограного таланту.
