Два кольори, в яких б’ється Україна
Синє небо, жовте поле. Два кольори, що стали впізнаваним символом України. Та сьогодні синьо-жовтий стяг для кожного з нас має значно глибший зміст. Це колір дому, до якого прагне повернутися душа. Колір землі, за яку сплачено надто високу ціну і плата триває й сьогодні. Колір неба, під яким чекають матері, дружини й діти. Колір надії, яку не змогли знищити російські окупанти.
У День Державного Прапора України в Ізяславі синьо-жовтий стяг знову здійнявся над українською землею. На перший погляд традиційна урочиста церемонія. Проте в умовах війни підняття Державного Прапора ніколи не буває просто формальністю. За цим моментом історія держави, яка вже тринадцятий рік протистоїть російській агресії та щодня платить надвисоку ціну за право бути вільною і залишатися собою. За цим прапором історії українських воїнів, які тримають фронт; тих, хто перебуває в полоні або вважається безвісти зниклим; родин, які втратили найдорожчих. І водночас — історії мільйонів людей, які продовжують працювати, навчатися, виховувати дітей, творити, співати українських пісень, говорити й писати рідною мовою та просто жити, всупереч війні.
Почесну місію підняття Державного Прапора України виконали учасник бойових дій Володимир Саєнко та призерка ІІ місця фінального етапу Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури, учениця Ізяславського ліцею №2 імені О.Кушнірука Софія Соловйова. Воїн і учениця. Досвід і молодість. Той, хто захищає Україну сьогодні, і та, кому належить будувати її завтра. У цьому поєднанні — особливий символ незламності поколінь і тяглості українського майбутнього.
Коли синьо-жовтий стяг почав здійматися вгору, Державний Гімн України лунав особливо проникливо. У мирні часи його слова сприймаються передусім як урочистість. Сьогодні вони звучать інакше — як обітниця, молитва та нагадування про те, що свобода ніколи не дається без боротьби. У кожному слові Гімну відчувалася сьогоднішня Україна — сильна, втомлена, поранена, але нескорена. Україна, яка продовжує боротися за своє існування, свободу та право на мирне майбутнє.
Цього дня особливого значення набула і хвилина мовчання. У тиші звучала пам’ять про тих, хто мав би сьогодні стояти поруч, повертатися додому, обіймати рідних… Про тих, кого вже ніколи не почуємо. Про Героїв, які залишилися молодими навіки. Про тих, хто віддав життя за те, щоб український прапор і надалі майорів над українською землею.
Тому кожне підняття нашого стягу сьогодні — це не лише символ державності. Це пам’ять. Це відповідальність. Це нагадування про ціну свободи, яку ми не маємо права забути.
Та Україна — це не лише біль. Це також сила, яка навіть у найскладніші часи спонукає людей працювати, творити, навчати, підтримувати одне одного, розвивати громади й перемагати обставини.
Саме тому цього дня було відзначено представників Ізяславщини, які своєю щоденною працею, талантом, громадянською відповідальністю та любов’ю до України зміцнюють нашу громаду й роблять свій внесок у розвиток сильної, незламної та культурно багатої України, Хмельниччини, зокрема нашої громади.
За самовіддану працю, вагомий внесок у зміцнення української державності, патріотизм, розвиток різних сфер суспільного життя, активну громадянську позицію та з нагоди Дня Незалежності України грамотою Хмельницької обласної ради нагороджено:
-
Карпіну Ірину Миколаївну — керівника гуртка комунального закладу «Ізяславський будинок творчості дітей та юнацтва»;
-
Лукаревську Антоніну Мартинівну — керівника народного аматорського хору ім.Г.Кірпи Клубівської філії комунального закладу «Ізяславський центр культурних послуг»;
-
любительське об’єднання «Поетичне мереживо» імені В.І.Кравчука комунального закладу «Ізяславський центр культурних послуг» (керівник — Тимошенко Ганна Іванівна).
Окремо цього дня звучали імена молодих людей, які вже сьогодні своїми здобутками демонструють, якою може бути Україна завтра. За вагомі успіхи в навчально-виховному процесі, значні досягнення у всеукраїнських та міжнародних конкурсах, активну громадську діяльність, популяризацію національної культури й українського мистецтва та з нагоди 35-ї річниці проголошення незалежності України подякою Хмельницької обласної ради відзначено учнів Радошівського ліцею Дар’ю Цибулю та Андрія Фещука.
Ці відзнаки — це визнання людей, які у час великої війни своєю працею, талантом і щоденними вчинками не дозволяють Україні втрачати себе. Саме з таких людей, з їхньої стійкості, небайдужості та любові до рідної землі, формується сила держави.
Державний Прапор України — це не просто стяг, який ми піднімаємо. Це символ того, заради чого ми стоїмо, боремося і живемо.
Поки майорить синьо-жовтий прапор, до тих пір живе Україна. Поки за нього борються, пам’ятають і передають його наступним поколінням, до тих пір Україна незламна!
