5 серпня – День пам’яті жертв Великого терору
5 серпня Україна вшановує пам’ять жертв Великого терору – однієї з найтрагічніших сторінок ХХ століття. Саме цього дня 1937 року набула чинності постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи», яка дала початок наймасовішій хвилі політичних репресій сталінського тоталітарного режиму.
Великий терор 1937–1938 років став цілеспрямованою кампанією масового винищення людей. Сотні тисяч невинних були безпідставно заарештовані, розстріляні, закатовані або відправлені до таборів лише через свої переконання, походження, професію чи прагнення залишатися собою. Радянська влада оголошувала «ворогами народу» тих, хто мислив незалежно, творив, навчав, захищав правду або просто не вписувався в рамки тоталітарної системи.
Для України Великий терор означав не лише масове винищення людей, а й свідоме знищення національної еліти. Серед жертв були письменники, науковці, митці, військові, священники, вчителі, інженери, селяни, робітники – люди, які формували інтелектуальний, духовний і культурний фундамент держави. Їх намагалися стерти не лише з життя, а й з історичної пам’яті.
Масштаби репресій вражають своєю жорстокістю. Початковими планами НКВС по всьому СРСР передбачалося заарештувати 259 450 осіб, із яких 72 950 мали бути розстріляні. Для України були визначені «ліміти» у 28 100 арештів і 6 800 смертних вироків. Насправді ж кількість репресованих і страчених значно перевищила ці цифри.
Одним із найстрашніших символів Великого терору став Сандармох – місце масових розстрілів, де наприкінці жовтня – на початку листопада 1937 року були вбиті Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Павло Филипович, Марко Вороний та сотні інших представників української інтелігенції. Разом із ними загинули тисячі звичайних українців, чиї імена десятиліттями залишалися невідомими. Лише після відкриття архівів правда про долі багатьох жертв почала повертатися із забуття.
Минуло майже століття. Та російський терор не залишився в минулому.
Сьогодні Україна знову протистоїть державі, яка прагне знищити нашу свободу, культуру та право на існування. Росія цілеспрямовано завдає ударів по українських населених пунктах, вбиває мирних жителів, військових, медиків, рятувальників, волонтерів, журналістів, науковців, діячів культури й освітян. Як і в часи Великого терору, ворог намагається позбавити Україну її найціннішого – людей.
Змінюються лише методи. Колись це були сфабриковані вироки, розстріли й табори. Сьогодні – ракети, дрони, окупація, депортації, катівні та руйнування українських міст/сіл. Ворог нищить музеї, театри, бібліотеки, університети, храми, архіви, прагнучи стерти не лише матеріальні пам’ятки, а й нашу історичну пам’ять, культуру та національну ідентичність.
Мета залишається незмінною – залякати, підкорити, позбавити Україну її голосу, її майбутнього. Проте, як і тоді, український народ не скорився.
Пам’ять про жертв Великого терору – це не лише шана минулому. Це застереження для сучасного світу про те, до чого призводять тоталітаризм, безкарність і зневага до людської гідності. Знання історії допомагає розпізнавати небезпеку та не дозволити подібним злочинам повторитися.
Сьогодні, вшановуючи пам’ять невинно вбитих, ми водночас дякуємо всім, хто нині боронить Україну. Саме завдяки їхній мужності наша держава продовжує жити, боротися й відстоювати своє право на свободу.
Схиляємо голови перед усіма жертвами Великого терору та сучасної російської агресії. Пам’ятаємо кожне зламане життя. Пам’ятаємо тих, кого намагалися позбавити імені, голосу й майбутнього.
Вічна пам’ять усім безвинно вбитим.
Честь і слава всім, хто сьогодні захищає Україну.
Пам’ятаємо. Боремося за наш довгоочікуваний справедливий мир
