Вони повернулися додому... у безсмертя
І знову над Ізяславщиною журливо линула «Пливе кача», знову було чути крики та ридання матері, дружини, рідних протягом останніх днів… Громада навколішки зустрічала тих, хто повернувся додому після останнього бою. На щиті... Після довгих місяців болісного очікування ДНК-експертиза підтвердила загибель двох захисників України:
24 квітня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, загинув 49-річний житель Білогородки, солдат, стрілець-помічник гранатометника 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону Віталій Іванович Скидан.
21 червня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту України на Донеччині загинув 42-річний житель Ізяслава, солдат, гранатометник другого піхотного відділення другого піхотного взводу другої піхотної роти Сергій Ярославович Зозуля.
Дві людські долі. Два серця, що билися в унісон із Батьківщиною. Два життя, сповнені турботи, родинного тепла, мрій і сподівань. У кожного був свій шлях, свої радощі, свої плани на завтра. Але коли над Україною нависла смертельна небезпека, вони зробили вибір, який роблять лише люди великої честі й незламного духу, — стали на захист рідної землі.
Їх не зламали страх, вибухи, виснаження чи невідомість. Вони залишилися вірними військовій присязі та своєму народові до останнього подиху. Так народжується справжній подвиг — не в гучних словах, а у щоденному виборі стояти до кінця за тих, кого любиш.
Живий коридор із людей, схилені в жалобі голови, державні прапори, квіти у дитячих руках… Здавалося, що сама земля завмерла, приймаючи своїх синів.
У храмах Ізяславщини підносилися молитви за упокій душ новопреставлених воїнів. Тихий спів церковного хору, мерехтіння свічок і слова «Вічна пам'ять» торкалися найпотаємніших куточків людських сердець. У цих молитвах було все: біль, вдячність, любов і віра, що Господь прийме душі Своїх вірних синів до Царства Небесного.
Після заупокійних богослужінь пролунали почесний військовий салют і Державний Гімн України. Над домовинами майоріли синьо-жовті прапори — символ держави, за яку вони поклали своє життя. Згодом ці прапори були передані рідним як найдорожча святиня, як свідчення жертовності, честі та незламної любові до України.
Найважче у такі миті прийняти просту й безжальну істину: більше не буде зустрічей, телефонних дзвінків, обіймів, родинних свят. Залишаться лише світлини, спогади, недописані історії та невимовна туга, яка назавжди оселиться у серцях найдорожчих людей.
Проте Воїни Небесного Легіону не зникають. Вони переходять у нашу пам'ять, у нашу совість, у кожен синьо-жовтий прапор, що гордо майорить над українською землею. Вони живуть у тиші хвилини мовчання, у кожному світанку, який зустрічає вільна Україна.
Сьогодні ми повинні не лише сумувати. Ми повинні пам'ятати, що свобода – не подарунок. Вона народжується із жертовності найкращих синів і дочок нашого народу. Кожен новий день, кожне мирне ранкове небо, кожне українське слово, сказане без страху, оплачуються життями тих, хто вже ніколи не повернеться до своїх домівок.
Світла пам'ять солдату Віталію Скидану та солдату Сергію Зозулі. Вони виконували свій земний обов'язок до останнього свого подиху. Тепер їхні імена назавжди вписані не лише у літопис російсько-української війни, а й у серця вдячних поколінь України.
