Коли надія стихає…
Кривава та цинічна війна, розпочата російськими окупантами, не перестає писати найболючіші сторінки історії України. Вона безжально забирає найкращих синів і доньок нашої держави, залишаючи після себе невимовний біль, сльози та порожнечу, яку вже ніколи не заповнити.
Цими днями Ізяславська міська територіальна громада пережила ще одну гірку втрату. Востаннє рідною землею пройшли двоє її Захисників — Олександр Кінда та Юрій Грабар. Обох довгі місяці вважали безвісти зниклими. Обох до останнього чекали вдома. І в обох війна безжально відібрала шанс ще хоч раз обійняти найдорожчих людей.
Для їхніх родин час ніби завмер. Кожен день починався з надії й закінчувався молитвою. Телефонні дзвінки змушували завмирати серце, а кожна нова звістка могла стати тією, на яку так довго чекали. Найстрашніше було не знати... Не знати, де рідна людина, чи жива вона, чи потребує допомоги, чи ще побачить рідний дім. Та одного дня надія поступилася страшній правді. Результати ДНК-експертиз підтвердили найстрашніше – обидва наші земляки загинули під час виконання бойових завдань на Донеччині, до кінця виконавши свій військовий обов'язок перед Україною.
Наші воїни були різними за віком і життєвими дорогами, але їх об'єднала любов до Батьківщини. Коли ворог прийшов на українську землю, вони не залишилися осторонь. Вони залишили мирне життя, рідні домівки, своїх близьких і стали на захист України, добре усвідомлюючи, що свобода й незалежність завжди мають високу ціну.
Наші земляки мали повернутися додому живими. Мали ще не раз переступити поріг рідної оселі. Мали почути відчути тепло обіймів своїх рідних, зустріти ще не один світанок у вільній Україні. Та замість цього повернулися «на щиті»… І тепер їхній вічний спочинок охоронятиме український прапор, а їхні душі стоятимуть у небесному строю тих, хто до останнього подиху боронив рідну землю.
Громада втратила двох своїх синів. Родини втратили найдорожчих людей. Україна втратила ще двох мужніх воїнів. Це біль, який неможливо виміряти словами. Це рана, яка ще довго нагадуватиме про страшну ціну нашої свободи.
Та, схиляючи голови перед світлою пам'яттю Захисників, ми водночас схиляємося перед їхньою мужністю. Бо саме завдяки таким людям Україна вистояла і продовжує боротися. Імена Воїнів Світла назавжди залишаться в історії Ізяславщини, а вдячність за їхній подвиг житиме в серцях нинішнього й майбутніх поколінь.
Світла пам'ять та вічна слава Воїнам Небесного Легіону!
