Маленькі дитячі долоні й сильні руки захисників з’єдналися навколо маленького, але незламного полум’я
26 червня час на Алеї пам’яті захисників Ізяславщини щомісячний літературно-поетичний захід «Низький уклін і вічна пам’ять Воїнам – Героям Ізяславщини» знову зібрав громаду - тих, хто прийшов не на зустріч, а на розмову з пам’яттю.
Цього дня Ізяславщина схилила голови перед чотирнадцятьма Воїнами Світла: Очеретяний Руслан Юрійович, Стернійчук Роман Володимирович, Бендій Олександр Леонідович, Тимощук Іван Петрович, Лук’янчук Віталій Русланович, Пилипчук Ярослав Олексійович, Кропивко Павло Леонідович, Чаплинець Олександр Іванович, Немирович Віктор Григорович, Нікітішин Олександр Вікторович, Прозоровський Сергій Іванович, Борисюк Володимир Миколайович, Мирончук Сергій Анатолійович, Гончарук Олександр Миколайович.
Чотирнадцять імен. І за кожним не просто людська доля. За кожним — недочитана книга життя; недоспівана колискова; недожиті роки; недосказані слова; недочекані зустрічі…
Війна жорстоко навчила нас дивитися на фотографії і шукати в них живі очі. Навчила слухати мовчання. Навчила розуміти, що найбільше болить не постріл, а порожнє місце за родинним столом.
Символом цього дня стали лампадки у руках дітей та військовослужбовців. Маленькі дитячі долоні, ще без шрамів життя, ще з вірою в дива, - поруч із руками захисників, які щодня дивляться в очі жорстокої й кривавої війни. Маленькі дитячі долоні й сильні руки захисників зустрілися навколо маленького, проте незламного полум’я. Це була не просто сценічна мить, а символ України, де одні віддають життя, щоб інші вчилися мріяти та жити. Символ боротьби українського народу. Бо війна приходить, щоб руйнувати зв’язки між поколіннями нашого народу. А українці вперто їх бережуть.
Полум’я тремтіло під подихом вітру. І на коротку мить здавалося, що вогники живі; що вони пам’ятають голоси наших Воїнів Світла; пам’ятають їхні кроки та усмішки.
Наприкінці зустрічі священнослужитель Православної Церкви України, отець Миколай відслужив літію за душами покійних Воїнів Світла. Молитва підіймалася до неба повільно й світло, а разом із нею — людська вдячність.
Наші Воїни Світла не зникають. Вони просто стають нашим світлом, яке навіть у найтемнішу ніч показує Україні шлях до перемоги над злом.
