Звернення міського голови з нагоди Дня скорботи та вшанування пам’яті жертв Другої світової війни в Україні
22 червня — це рана, яка не має терміну давності. Рана, що не затягується роками, не стирається з пам’яті поколінь і щоразу відлунює болем у людських серцях.
Сьогодні ми схиляємо голови у скорботі перед пам’яттю мільйонів людей, життя яких забрала Друга світова війна — трагедія, що залишила по собі спустошені землі, зруйновані долі та нескінченний людський біль. Для України війна розпочалася саме цього дня — 22 червня 1941 року, 85 років тому.
Українська земля стала свідком страшних подій. Вона бачила спалені села, чула плач матерів, пам’ятає очі дітей, у яких війна занадто рано забрала дитинство. Вона вбирала в себе кров тих, хто стояв до останнього, хто віддавав життя не за нагороди й славу, а за право майбутніх поколінь жити під мирним небом.
Минуло багато десятиліть. Змінилися покоління. Здавалося, що людство вже надто дорого заплатило за уроки минулого, щоб колись знову допустити подібне. Та зло має страшну властивість повертатися, коли його недооцінюють.
Сьогодні Україна знову проходить крізь вогонь війни. І знову на нашій землі лунають вибухи. Знову ворог несе смерть, руйнування і біль. Знову матері не сплять ночами, чекаючи дзвінка від своїх синів/доньок. Знову родини живуть між страхом і надією.
Але є те, чого не змінили ні десятиліття, ні війни. Є український дух. Той самий дух, який тоді не дозволив схилитися перед темрявою. Той самий дух, який сьогодні стоїть у холодних окопах, прикриває мирне небо, рятує життя, тримає Україну й не дозволяє згаснути надії. Між поколіннями героїв немає відстані. Є лише естафета відданості Батьківщині та мужності, яку пращури передали своїм нащадкам.
Наш обов’язок — пам’ятати. Пам’ятати не лише дати й події, а людські долі. Пам’ятати не лише про перемоги, а й про страшну ціну, яку за них платили. Свобода нашого народу ніколи не приходить легко. Народ, який втрачає пам’ять, ризикує знову пережити свої трагедії.
Сьогодні ми віримо й знаємо: Україна вистоїть, бо її сила не лише у зброї. Її сила — у людях. У тих, хто бореться; у тих, хто чекає; у тих, хто молиться; у тих, хто не втрачає віри навіть у найтемніші часи.
Схилімо голови у пошані перед усіма, кого забрала війна Друга світова та російсько-українська. Обіймімо серцем тих, хто сьогодні боронить Україну. Зміцнімо віру в те, що світло завжди сильніше за темряву. І збережімо в собі те, що не змогло знищити жодне зло, — людяність, гідність і віру.
Честь і слава захисникам України! Слава Україні!
З повагою
міський голова Сергій Шлегель
