Є імена, що назавжди закарбовуються у серці громади золотими літерами пам’яті
Минає час. Змінюються пори року. Приходять нові світанки й вечори. Але є рани, які не загоюються роками. Є втрати, до яких неможливо звикнути. Є імена, що назавжди закарбовуються у серці громади золотими літерами пам’яті.
Сьогодні, 11 червня, Ізяславщина схиляє голову у скорботі, згадуючи свого Воїна Світла, який віддав найдорожче — власне життя — за Україну, за її свободу, за наше право жити під мирним небом. Два роки тому, у 2024 році, на Донеччині, під час виконання бойового завдання, загинув 24-річний житель села Білеве, солдат 3 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу мінометної батареї 2 єгерського батальйону Лук’янчук Віталій Русланович.
Двадцять чотири роки... Вік, коли життя зазвичай тільки розгортає свої крила. Наш земляк мріяв, будував плани. Та коли Батьківщина покликала своїх синів, він став на її захист. І кожен його день на передовій, кожна безсонна ніч під гуркіт ворожих обстрілів, кожен крок назустріч небезпеці були зроблені заради нас, наших дітей, наших родин. Заради кращого та мирного майбутнього України.
Але війна не рахується з людськими долями. Вона безжально забирає найкращих, найрідніших — тих, хто не ховався за чужими спинами, хто без вагань став на захист рідної землі.
Сьогодні ми знову згадуємо Віталія. Не тому, що так велить дата. А тому, що пам’ять про таких людей не має календаря. Вона живе щодня — у поглядах рідних, у серцях друзів, у тиші біля могили, над якою майорить синьо-жовтий прапор.
До місця останнього спочинку воїна лягли жовто-блакитні квіти - кольору України, яку він любив понад усе. Кольору неба, під яким він мріяв жити. Кольору свободи, за яку віддав власне життя.
І, можливо, сьогодні вітер тихо торкатиметься цих квітів. Немов нагадуватиме всім нам: пам’ять — це не слова, сказані раз на рік. Пам’ять — це вдячність, яка живе в серці. Це усвідомлення того, що наше сьогодення оплачене чиєюсь молодістю, чиїмись нездійсненими планами, чиїмось життям.
Ми не маємо права забувати своїх Воїнів Світла. Бо кожен із них став частиною історії України, написаної кров’ю та жертовністю. Кожен із них залишив нам неоціненний заповіт — берегти свою державу, цінувати свободу і бути гідними тієї ціни, яку вони заплатили.
Вічна слава і безмежна вдячність воїну Небесного легіону!
