Світло його душі сильніше за темряву втрати
Сьогодні, 9 червня, для Радошівки знову лунає гірка тиша, що не стихає вже чотири роки від того страшного дня, коли війна забрала життя офіцера Збройних Сил України Івана Тимощука. Час невблаганно відраховує роки, змінюються пори року, дорослішають діти, але є втрати, які не підвладні часу. Вони залишаються відкритою раною в серцях рідних, і всіх, хто знав Воїна Світла. Іван належав до тих людей, чия присутність зігріває інших, а відсутність відчувається щодня.
Його життя було сповнене честі, відповідальності та безмежної любові до України. Коли над рідною землею нависла загроза, він не шукав виправдань і не відступав перед небезпекою. Як справжній офіцер і патріот, він став на захист держави, усвідомлюючи всі ризики війни. У його характері поєднувалися сила і людяність, військова витримка і щире серце. Саме такі люди стають опорою армії та нації, саме на таких тримається українська незламність.
Війна безжально вириває з життя найкращих, найрідніших. Вона залишає порожні місця за родинними столами, недомовлені слова, нездійснені мрії. Та вона безсила перед пам’яттю. Для своїх близьких, друзів і земляків Іван назавжди залишиться усміхненим, життєрадісним і сильним. Його ім’я живе у спогадах, у вдячності людей, у мирному небі, за яке він віддав найдорожче — власне життя. Його жертовність стала частиною великої історії боротьби українського народу за свободу та право бути господарем на своїй землі.
Схиляючи голови перед світлою пам’яттю Івана Тимощука, ми вкотре усвідомлюємо справжню ціну нашої свободи. Кожен новий день, кожен світанок і кожна хвилина мирного життя оплачені кров’ю наших Воїнів Небесного Легіону.
Нехай жовто-блакитні квіти на місці його вічного спочинку стануть символом нашої вдячності, скорботи та незгасної пам’яті. Бо Воїни Світтла не йдуть у небуття. Вони залишаються у серцях людей, у рідній землі, за яку боролися, і в майбутній Перемозі, до якої наближали Україну ціною власного життя. Вічна шана і світла пам’ять оборонцю Івану Тимощуку.
