Знову лунало «Пливе кача...» над нашою громадою
Учора, 6 червня, над нашою громадою знову лунала пісня, від якої стискається серце. Знову «Пливе кача...» проводжала в останню земну дорогу того, хто вже ніколи не повернеться додому. І знову люди ставали навколішки. Знову були квіти, прапори, сльози...
Ізяславщина прощалася із Воїном Світла - Володимиром Едуардовичем Рудницьким — нашим земляком, який віддав своє життя за Україну. Його серце перестало битися там, де сьогодні вирішується майбутнє нашої держави. Там, де щодня українські захисники стоять між ворогом і мирними містами та селами України. Там, де світанки часто приходять крізь гуркіт вибухів, а право жити на своїй землі доводиться виборювати надто дорогою ціною.
Смерть на війні завжди залишає після себе біль. Проте особливо гостро він відчувається тоді, коли жалобна процесія проходить знайомими вулицями, коли люди впізнають обличчя на світлині, коли розуміють: це не десь далеко.. це наш земляк…
Ще одна родина залишилася без рідної кровинки. Ще одне серце перестало битися заради того, щоб билися серця мільйонів інших українців.
Скільки ще разів над нашими містами і селами звучатиме ця скорботна мелодія? Скільки ще життів забере війна? На ці питання немає відповідей. Є лише гіркий біль втрати, який сьогодні розділяє вся громада.
Світла пам'ять та вічний спокій душі воїна, який став частиною нашого неба.
