Річниця скорботи та пам’яті
01 жовтня — річниця трагічної події, яка залишила глибокий, болісний слід у серцях усієї нашої громади. Ми згадуємо тих, хто став щитом між нами й війною, хто не злякався темряви й, не вагаючись, обрав шлях Воїна.
У цей день, з різницею в рік, наша земля втратила двох наших оборонців — справжніх синів свого краю.
01 жовтня 2022 року під час штурмових дій на Херсонщині загинув 35-річний вольовий боєць-ізяславчанин, молодший сержант, бойовий медик гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону — Мосьпак Юрій Віталійович. Він рятував життя побратимів, ішов туди, де найгарячіше, де смерть дихала в обличчя. Його серце билося в унісон із серцем України — сильно, самовіддано.
Рівно через рік, 01 жовтня 2023-го, у розквіті сил пішов у Вічність 29-річний житель села Щурівці — Швець Сергій Миколайович, старший солдат кулеметного відділення взводу вогневої підтримки. За плечима Сергія був тяжкий бойовий досвід у самому пеклі Донеччини. Він знав, що таке фронт, що таке біль і втрати, але не відступив. До останнього подиху був вірний Україні.
Коли ворог намагався зламати Україну, кожен із них, наших земляків, зробив свій вибір — шлях Воїна. Вибір, що вимагав найвищої жертви. Не словами, а вчинкаами. Не гаслами — серцем. Вони стали на захист кожного з нас. І тепер Сергійко та Юрій — серед Небесного війська. Серед тих, хто дивиться на нас із висоти й береже кожен український дім, кожне дитяче серце, кожен подих вільної землі.
Жовто-блакитні квіти, покладені на їхні могили, — це мовчазна молитва нашої громади. Це сльози, що не висихають. Це вдячність, яку неможливо вимовити словами. Їхні імена житимуть вічно. У наших серцях. У наших спогадах. У нашій боротьбі. Бо поки ми пам’ятаємо — вони поруч. Поки ми дихаємо вільним повітрям — вони живуть у нас.
Вічна пам’ять Воїнам Світла, нашим землякам, які заплатили надвисоку ціну – своїм життям за правду, за світло, за Україну.
