В останню путь провели бійця російсько-української війни
Вчора, 17 жовтня, назавжди повернувся додому на свою малу Батьківщину михнівчанин, старший солдат, старший навідник 1 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону Ващук Юрій Миколайович. Життя 26-річного бійця обірвалося 25 вересня на Донеччині.
Йде у засвіти молодий цвіт нації… Ті, кому б творити Україну, продовжувати рід український, бути нашим майбутнім. Натомість вони стають нашою історією. Героїчною пам’яттю і вічним болем. Ніколи вже не побачать батьки свого синочка, не зустрінуть з далекої дороги, в яку проводжали захищати Вітчизну. Вже ніколи не обійме Юрій свою кохану та дітлахів…
Біль і смуток торкнулися сердець не лише рідних і близьких, побратимів Юрія, а й односельців та мешканців Ізяславщини. Тому й прийшло чимало людей провести бійця до місця спочинку. Люди живим коридором, на колінах, проводжали новітнього Героя.
На фото, обрамленого рушником та із траурною стрічкою, посміхається молодий хлопець у військовій формі. Це фото Юрій прислав додому рідним, коли ще був живим, проте вже на крок від смерті...
Заупокійне богослужіння за українським воїном відбулось у місцевому храмі в селі Михнів. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храму слова заупокійної молитви, хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок і свічечок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне померлого, упокій його душу»...
Відлунав сумний збройний салют за вірним сином України, за дорогою дитиною, братом, товаришем, земляком. Поховали мужнього воїна на міському кладовищі.
Немає жодного людського слова, яке б могло у цей день утішити скорботну родину, адже ця рана ніколи не загоїться. Проте добрий, світлий спомин про покійного захисника назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, усіх, хто знав його, любив та шанував.
Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!
